Developed in conjunction with Joomla extensions.

Державний архів Тернопільської області
Ukrainian English Polish Russian

Мій шлях додому заснував спориш…

28 квітня минає 70 років від часу насильницького

виселення українців з їхніх прадавніх земель

 

        

У заходах по вшануванню пам’яті та відкритті виставки архівних документів та музейних експонатів з фондів облдержархіву, краєзнавчого музею, музейного комплексу «Лемківське село» «Мій шлях додому заснував спориш», (приуроченої 70-ій річниці з часу проведення польською владою акції «Вісла»: примусових депортацій українців з українських етнічних земель Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя), взяли участь: хор Союзу Українок «Дзвони пам’яті» під керівництвом Ірини Черноус, заслужений працівник культури України Надія Кулик, начальник управління культури і мистецтв Тернопільської міської ради Олександр Смик, кандидат історичних наук, доцент кафедри стародавньої та середньовічної історії ТНПУ ім. В. Гнатюка Володимир Кіцак, директор музейного комплексу «Лемківське село» Михайло Тиханський, завідуюча сектором збереження фондів Тернопільського обласного краєзнавчого музею Галина Завіша, член правління товариства «Надсяння» Марія Романчук, член товариства «Надсяння» Ольга Пасєка-Собрам та кандидат історичних наук, директор держархіву області Федір Полянський.

         Захід вели студенти 2 курсу факультету мистецтв кафедри театрального мистецтва: Ірина Булковська, Катерина Панасюк та Назар Турковський (під керівництвом кандидата мистецтвознавства, доцента кафедри театрального мистецтва Людмили Ванюги).

Ще до закінчення Другої світової війни 09 вересня 1944 року була укладена в Любліні угода, що передбачала депортацію українців з території Польщі в УРСР і поляків з УРСР в Польщу. Вона була збігом інтересів як Польщі, яка була зацікавлена в депортації українців і яку розглядала як засіб вирішення проблем стабілізації держави і перетворення її в мононаціональну країну так і уряд СРСР, який шляхом депортації планував «закрити» українське питання в Польщі та ліквідувати один з найбільших осередків українського визвольного руху.

Вчені виділяють кілька етапів депортації:

На першому етапі (15 жовтня ­– 31 грудня 1944 року) мали відбиток добровільності. Однак спостерігались повільні темпи переселення й невелика кількість добровільних оголошень. Почали застосовуватись адміністративні заходи: закриватись українські школи,тривали релігійні утиски. (Ряшівьке, Люблінське, Краківське воєводства)

Початок другого етапу (01 січня – 31 серпня 1945 року) пов'язаний з наступом Червоної Армії, що зайняла все Закерзоння – виїзжали люди, чиє майно було знищене в результаті боїв.

Третій етап (01 вересня – 31 грудня 1945 року) вважають повністю примусовим. Діяла регулярна армія Польщі (мали на наказ відселяти в глибину РП з метою асиміляції). Особливо жорстоко діяли війська в тих місцевостях, де селяни пробували чинити будь-який опір.

На четвертому етапі  (01 січня – 15 червня 1946 року) виселення набрало класичної форми етнічної чистки, що включала в себе палення сіл, терор проти мирних мешканців. Селяни кидали майно і без оформлення жодних документів нелегально переходили радянсько-польський кордон.

За 1944-1946 роки було депортовано 482 тисячі українців.

Наступним етапом стала операція «Вісла» - етнічна чистка здійснена у 1947 році, що полягала у примусовій з використанням військ, українців з їхніх етнічних територій  на території західної та північної частини польської держави що до 1945 року належали Німеччині (Східна Прусія)  операційна група «Вісла», до складу якої увійшло 17,5 тисяч солдатів по 20-50 солдатів на кожне село.

Офіційно акція Вісла тривала три місяці з 28 квітня по 12 серпня 1947 року, під час якого влада знищила українське підпілля, і розпорошила українців по всій території північної і західної частин Польщі.

На 31 липня 1947 року,за польським даними, було депортовано 140 575 осіб, які проживали в 22 повітах трьох воєводств – Ряшівського, Люблінського, Краківського воєводств.  На залізничній станції Освенцім, фільтрували українців південно-східної Польщі, багато з них привезено до спеціального концентраційного табору для українців – Явожно. Польська влада зробила все, аби українські переселенці, втративши зв’язок з рідною землею втратили національну ідентичність. 

Експозиція виставки «Мій шлях додому заснував спориш», присвяченої депортації українців з території Польщі, складається з декількох розділів.

У першому розділі експонуються копії законодавчих документів, відповідно до яких відбувалося переселення українці: угода між урядом УРСР і Польським Комітетом Національного визволення від 09 вересня 1944 року, план розселення українського населення по Тернопільській області у грудні 1944 та січня 1945 років, постанова РНК про контроль за ходом евакуації, датована листопадом 1944 року, додаток доданої постанови «Про евакуацію польських громадян з території області і українського населення з території Польщі.

Цікавим є план переселення 30 000 сімей в Західні області України (Львівську, Дрогобицьку, Волинську, Тернопільську, Рівненську, Станіславівську) згідно з яким у Тернопільську область планувалося пересилити найбільшу кількість сімей - 15 000 (54800 людей).

Експонується рапорт про погрози переселенцям Сяноцького повіту, які прибули в Збаразький район у вересні 1945 року, акт про розслідування нападу польської банди на переселенців, які перебували на залізничній станції Любіч Королівський в ніч на 9 березня 1946 року. Під час нападу було підпалено майно 260 сімей переселенців та поранено 4 чоловіки. В експозиції наявний перелік знищеного майна громадян, та список сімей, які знаходилися на станції.

У другому розділі представлені доповідні записки Хрущову про прийом і влаштування переселенських родин у 1946 році та про невідкладні заходи по господарському влаштуванню переселеного українського населення.

Цікавими є  евакуаційні листи, отримані на руки, у яких вказано рік народження, сімейний стан, майно залишено на території Польщі. Також наявні інформації про прибуття переселенців в різні райони Тернопільської області, зокрема в Бережанський район та звіт про стан господарсько-побутового облаштування населення.

У третьому розділі представлені документи щодо операції «Вісла» - це список і короткі відомості про українців засуджених на смертну кару, страчених і померлих у в’язницях Польщі в 1944 – 1950 роках,складених польським істориком із Варшави Євгеном Місилом.

У наступному розділі представлені спогади переселенців, зокрема, голови товариства «Лемківщина» Дмитра Шимончика, народженого с. Климківка Горлицького повіту і жителя с. Микулинці Теребовлянського району, список членів районного об’єднання переселенців по Лановецькому району.

Також експонується метрична книга про народження за травень 1890 – 1929 роки с. Воля Корінецька гміна Бірча Перемишлянського повіту Підкарпатського воєводства.

В експозиції виставки бачимо фотографії «нащадки депортованих українців над Сяном с. Криви Західна Бойківщина. Цікавий напис «Малі Кривчани на Святій Землі предків 64 роки 2 місяці 13 днів після депортації».

Із 35 Героїв Соціалістичної Праці, жителів Тернопільщини (у 1982 році), 7 - вихідці із депортованих родин.

Депортовані українці не забувають про свої корені і кожного року відвідують свою батьківщину разом з дітьми і онуками У їх пам’яті завжди буде та земля, в яку вросло коріння роду. Вони свято шанують свої традиції, відвідують могили і землю батьків, щорічно збираються разом на фестивалях лемківської культури, щоб передати своїм внукам любов до землі їх дідів і прадідів.

        

Ольга Дишлюк, заступник начальника

відділу інформації 

28042017 1 28042017 2

28042017 3

28042017 4 28042017 6

28042017 7 28042017 8

28042017 9 28042017 10

28042017 11 28042017 12

28042017 13 28042017 14

28042017 15